Замах, безпосередньо спрямований на скоєння злочину, є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності мети досягнення суспільно небезпечного результату. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 18 червня 2015 року №5-24к15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
18 червня 2015 року м.Київ №5-24к15
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:
головуючого: Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,
Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф.,
Пошви Б.М., Школярова В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.02.2015 щодо Особи 14
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 5.08.2013 Особу 14, Інформація 1, такого, що не має судимості, засуджено за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
Особу 14 визнано винуватим у тому, що він 5.11.2011, приблизно о 6 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, в квартирі за Адресою 1 на грунті особистих неприязних стосунків з потерпілою Особою 15 — його дружиною, що виникли внаслідок зловживання ним алкогольними напоями, з метою умисного вбивства, упевнившись, що вона спить, завдав їй численних ножових поранень у передню поверхню шиї, від чого остання прокинулась, почала чинити активний опір діям Особи 14 та кликати на допомогу. Смерть Особи 15 не настала завдяки її активному опору та своєчасно наданій медичній допомозі.
Внаслідок зазначених дій Особою 14 потерпілій Особі 15 було завдано численних (4) різаних поранень передньої поверхні шиї, різаних поранень на поверхнях долонь 2,3,4,5 пальців на правій та на лівій кистях рук. Травма чотирьох пальців правої кисті за ступенем тяжкості належить до ушкоджень середньої тяжкості за ознакою стійкої втрати загальної працездатності менше однієї третини. Інші ушкодження на шиї та лівій кисті за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров’я.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 5.11.2013 вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 5.08.2013 щодо Особи 14 залишив без змін.
Касаційний суд — колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС ухвалою від 3.02.2015 зазначені судові рішення щодо Особи 14 змінив, перекваліфікував його дії з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК на ч.1 ст.122 КК і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнив з-під варти у зв’язку із відбуттям покарання.
У заяві про перегляд судового рішення ВС заступник Генерального прокурора порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 3.02.2015 щодо Особи 14 та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Прокурор зазначає, що касаційний суд безпідставно перекваліфікував дії Особи 14 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК на ч.1 ст.122 КК, оскільки характер, послідовність, динамічність дій засудженого, його поведінка до, під час і після вчинення злочину, локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілої, механізм їх спричинення, знаряддя злочину свідчать про те, що він мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілої та вчинив для цього усі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть її смерть, яка не настала лише внаслідок обставин, що не залежали від його волі. Зокрема, Особа 14 після нанесення ножових поранень потерпілій, при спробі її доньки Особи 16 викликати швидку медичну допомогу, обірвав провід стаціонарного телефону і протягом 4 годин чинив перешкоду у наданні потерпілій кваліфікованої медичної допомоги. Погодившись на умовляння потерпілої придбати в аптеці для неї медикаменти, Особа 14 зачинив її з донькою у квартирі, забрав ключі та мобільні телефони, позбавивши Особу 15 можливості звернутися за медичною допомогою. Вважає, що дії, направлені на заподіяння смерті потерпілій,Особа 14 вчинив з прямим умислом, а тому правильною кримінально-правовою оцінкою його діянь необхідно визнати закінчений замах на умисне вбивство, не доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.
На підтвердження наявності підстав неоднаковості у правозастосуванні прокурор послався на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 17.06.2014, в якій касаційний суд погодився з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій винної особи, дії якої за обставин, подібних до суспільно небезпечного діяння, інкримінованого Особі 14, кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК.
Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав доводи заяви, захисника, яка заперечувала проти її задоволення, перевірила матеріали кримінальної справи, обговорила доводи, зазначені у заяві, та дійшла висновку про таке.
1. Кримінальна справа, у якій порушується питання про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою прокурора, допущена до провадження Верховного Суду в порядку, встановленому гл.321 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, і розглядається за наявності підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.40012 КПК.
2. Предметом перегляду цієї справи є неоднакова правова оцінка судом касаційної інстанції суспільно небезпечних наслідків злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК, а саме: за яких фактичних обставин вчинені діяння, направлені на заподіяння смерті потерпілому, належить кваліфікувати як закінчений замах на умисне вбивство, не доведене до кінця з причин, що не залежали від волі винного; а за яких — припинення дій, спрямованих на заподіяння смерті потерпілому, слід визнати добровільною відмовою і кваліфікувати їх за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК.
3. Відповідно до ч.1 ст.15 КК та положень пп.4, 22 постанови Пленуму ВС від 7.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Судова палата у кримінальних справах ВС з приводу порушеного питання у своїх рішеннях (№5-32кс12 від 31.01.2012, №5 — 26кс13 від 4.07.2013, №5-46кс13 від 14.11.2013, №5-10кс14 від 26.06.2014, №5-32кс14 від 11.12.2014) неодноразово висловлювала правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
4. Із фактичних обставин справи, у якій заперечується правильність правозастосування, встановлених судами нижчої ланки, вбачається, що Особа 14перебував у неприязних стосунках із потерпілою, зловживання ним алкогольними напоями загострило між ними конфлікт і стало поштовхом до насильства. Для вчинення злочину засудженим було використано ніж із довжиною леза 143 мм, обух якого мав загострену пилку — бобровий зуб, тобто знаряддя, що об’єктивно може спричинити смерть. Удари ножем завдавалися ним у життєво важливу ділянку тіла — шию під час того, як потерпіла спала і не могла чинити опору. Після нанесення тілесних ушкоджень потерпілій Особа 14, який до того ж закінчив курси підготовки за програмою державної рятівної служби і мав звання інструктора дитячо-юнацького туризму, тобто будучи достеменно обізнаним, що при ушкодженні сонної артерії вижити майже неможливо, протягом чотирьох годин перешкоджав виклику карети швидкої допомоги, стверджуючи, що потерпілій уже все одно нічого не допоможе та висловлюючи при цьому свій подив стосовно того, що вона ще жива. Спостерігаючи сильну кровотечу з численних ран на шиї потерпілої і усвідомлюючи небезпеку для її життя, зачинив у квартирі останню і позбавив засобів телефонного зв’язку, розуміючи, що у такому стані потерпіла не зможе залишити квартиру і наслідком його дій стане її смерть.
Отже, характер, послідовність і динамічність дій Особи 14, його поведінка до, під час і після вчинення злочину, локалізація тілесних ушкоджень у потерпілої та механізм їх спричинення, знаряддя злочину, збігаються з ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК і свідчать про те, що касаційний суд мав підстави визнати, що Особа 14 у даному випадку діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілої та вчинив для цього усі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть її смерть, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі.
Попри те, що хоча Особа 14 уже після завдання ним численних ножових поранень передньої поверхні шиї Особі 15
й припинив свої злочинні дії та віддав ніж дочці потерпілої, яка на крики про допомогу забігла до кімнати, та це не може беззаперечно свідчити про його добровільну відмову від замаху на умисне вбивство своєї дружини, оскільки він вчинив усі дії, які вважав за необхідне виконати для вбивства потерпілої, але смерть її не настала з наведених вище причин.
5. Суд касаційної інстанції під час надання кримінально-правової оцінки діяннямОсоби 14, кваліфікуючи його дії за ч.1 ст.122 КК, зазначив, що діями засудженого потерпілій Особі 15 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто в даному випадку суд виходив виключно із фактичних наслідків. Також цей суд зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки тим обставинам, що Особа 14 з власної волі припинив вчиняти дії, спрямовані на заподіяння смерті потерпілій, і припинення злочинного посягання під впливом умовлянь з боку Особи 15 та її дочки слід визнати добровільною відмовою, що, відповідно до ч.2 ст.17 КК, виключає його відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.15 КК, ч.1 ст.115 КК.
6. У рішенні, яке надано для порівняння, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння подібні до діяння, інкримінованого Особі 14 як за об’єктивною стороною — посягання на життя людини, завдання удару (ударів) предметом, що може заподіяти смерть, локалізація ушкоджень у життєво важливій ділянці тіла, так і за певними ознаками посткримінальної поведінки засуджених, але отримали кримінально-правову оцінку за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК.
У цьому рішенні касаційний суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій про наявність прямого умислу у діях винуватої на вбивство потерпілого, оскільки вона в той момент, коли потерпілий спав, умисно завдала йому двох ударів ножем в грудну клітку, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від її волі, оскільки останньому своєчасно було надано медичну допомогу. Крім того, діючи з прямим умислом на вбивство, на стадії закінченого замаху, засуджена відмовилась по суті не від заподіяння смерті потерпілому, а від повторення замаху на злочин, а сам по собі виклик нею медичної допомоги не мав характеру активних дій, спрямованих на запобігання злочинному наслідку, який не настав з незалежних від її волі причин.
7. Правова оцінка діянь, вчинених Особою 14, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечного діяння, встановленого у порівнюваному рішенні, дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції в оспорюваному рішенні норму кримінального закону застосував неправильно.
За таких обставин зазначене рішення касаційного суду щодо Особи 14 є незаконним і підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд, оскільки відповідно до положень ст.40022 КПК іншого способу усунення виявленого ВС неоднакового застосування норми кримінального закону не передбачено.
Керуючись п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу, стст.40012, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 3.02.2015 щодоОсоби 14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.40012 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.
_03_03.png)
