Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 листопада 2015 року розглянув справу №6-342цс15 по спору між колишнім подружжям про стягнення коштів від продажу автомобіля згідно з невиконаною мировою угодою.
При розгляді була сформульована наступна правова позиція. Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання суперечки на основі взаємних поступок і може торкатися лише прав і обов'язків сторін і предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд виносить визначення про припинення провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може винести визначення про визнання мирової угоди.
Визначення суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою тільки у разі, якщо це визначення відповідає вимогам, передбаченим ст. 18 Закону "Про виконавче провадження".
Системний аналіз ч. 1, 4, 5 ст. 175 ЦПК, п. 2 ч. 2 ст. 17, ст. 18, п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону "Про виконавче провадження" показав, що у разі невиконання однієї із сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду про затвердження мирової угоди, якщо ця постанова відповідає вимогам ст. 18 Закону "про виконавче провадження", але інша сторона угоди також не позбавлена можливості звернутися до суду з позов про примушування до виконання мирової угоди. При цьому звернення зацікавленої особи до суду, з вказаним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження, не є основою для відмови в задоволенні такого позову.
Для застосування передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК підстав припинення провадження у справі потрібна наявність одночасно трьох складових, а саме тотожних сторін суперечки, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову.
Зміна хоч би однієї з приведених складових не перешкоджає зацікавленим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду основи закривати провадження у справі.
Спірні правовідносини в цій справі є похідними від правовідносин у справі, в якій постановлено визначення про визнання мирової угоди, але вони не є тотожними у зв'язку з відсутністю однієї із складових, необхідних для застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК, а саме тотожної основи позову. У цій справі основою позову є невиконання стороною однієї з умов мирової угоди в частині зобов'язання відповідача передати частину коштів від продажу автомобіля позивачеві. У справі, в якій прийняте визначення про визнання світової угоди, основою позову була необхідність розділення майна подружжя.
Апеляційний суд, не перевіривши відповідність визначення вимогам, закріпленим в ст. 18 Закону "Про виконавче провадження", прийшов до передчасного висновку про необхідність звернення позивача в державну виконавчу службу по примусовому виконанню рішення суду про визнання мирової угоди, помилково вважав, що позивач повинен звернутися в державну виконавчу службу, а не до суду, і не врахував відсутність тотожних підстава позову по справі що переглядається і у справі, в якій прийнято рішення про визнання мирової угоди і помилково на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК закрив провадження. Суд касаційної інстанції вказані порушення, апеляційним судом, норм процесуального права не усунув.
_03_03.png)
