Страховий стаж для призначення допомоги у разі тимчасової непрацездатності визначається відповідно до статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105 (далі — Закон України № 1105).
Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Відповідно до статті 24 Закону України № 1105 допомогу в разі тимчасової непрацездатності виплачують залежно від страхового стажу в таких розмірах:
– 50 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
– 60 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
– 70 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
– 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.
– 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків, що їх замінює та доглядає за хвору дитину до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”; донорам, які мають право на пільгу передбачену статтею 10 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”.
Частиною 4 статті 19 Закону України № 1105 передбачено, що застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до Закону України № 1105 у таких розмірах:
– допомогу по тимчасовій непрацездатності – опираючись на нараховану заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, установленої законом у місяці настання страхового випадку;
– допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами – опираючись на нараховану заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження — у порядку і на умовах, передбачених раніше діючим законодавством.
Відповідно до пункту 2 розділу III Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України (далі – ПФУ) від 18.06.2014 р. № 10-1 (далі — Положення № 10-1) індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі на паперових носіях за формою згідно з додатком 1 (форма ОК-5) або додатком 2 (форма ОК-7) до цього Положення № 10-1.
У формі ОК-5 відображаються дані про суму заробітку для нарахування пенсії та кількість днів страхового стажу за місяцями та сплата страхових внесків на загальнодержавне обов’язкове пенсійне страхування;
У формі ОК-7 наводять дані про суму заробітку, з якої сплачено ЄСВ та кількість днів страхового стажу за місяцями та про сплату єдиного внеску.
Для обчислення страхового стажу працівника роботодавцю потрібна інформація про заробіток працівника за 12 місяців перед настанням страхового стажу, з якого сплаченого єдиний внесок, та кількість днів страхового стажу.
Самостійно роботодавець може отримати відомості щодо застрахованої особи лише за період перебування такої особи у трудових відносинах з ним. Відомості за інші періоди йому може повідомити сам працівник. Тому останній має самостійно звернутися до органів ПФУ щодо індивідуальних відомостей за період, який потрібен роботодавцю. Слід зазначити, що індивідуальні відомості надаються при пред’явленні паспорта, довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтва про загальнообов’язкове соціальне страхування чи пенсійного посвідчення за місцем проживання.
_03_03.png)
