КПК не встановлює заборони на оскарження в касаційному порядку рішень суду щодо амністії. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 24 березня 2016 року №5-39кс16, текст якої публікує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
24 березня 2016 року м.Київ №5-39кс16
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — судді-доповідача Пивовара В.Ф.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого Особи 2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2015,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Апеляційного суду м.Києва від 19.04.2010 Особу 2, Інформація 1, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст.14, ч.3 ст.27 і п.11 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 12 років.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВС ухвалою від 7.09.2010 вирок щодо Особи 2 змінила, пом’якшила призначене покарання за ч.1 ст.14, ч.3 ст.27 і п.11 ч.2 ст.115 КК до 10 років позбавлення волі. У решті
вирок залишено без зміни.
Захисник засудженого — адвокат Особа 3 звернувся до місцевого суду з клопотанням про застосування до Особи 2 ст.3 закону «Про амністію у 2014 році» від 8.04.2014 №1185-VII.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28.07.2015 відмовив у задоволенні клопотання захисника Особи 3, зазначивши, що підстав для застосування ст.3 закону №1185-VII немає, оскільки на день набрання чинності цим законом засуджений відбув менше половини призначеного строку покарання.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15.09.2015 апеляційні скарги засудженого Особи 2 та його захисників Особи 3 і Особи 1 залишив без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2015 — без зміни. Суд апеляційної інстанції, пославшись на статті закону, за якими засуджено Особу 2, указав, що дія закону про амністію на нього не поширюється (ст.8 закону №1185-VII) та що законом №1185-VII не передбачено винятків для осіб, які вчинили злочини у співучасті.
ВСС ухвалою від 26.10.2015 відмовив засудженому Особі 2 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою, мотивуючи своє рішення тим, що оскаржувані ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2015 й Апеляційного суду Київської області від 15.09.2015 стосуються питань, пов’язаних із виконанням вироку, а отже, оскарження їх у касаційному порядку не передбачено ч.5 ст.539 Кримінального процесуального кодексу.
Засуджений Особа 2 звернувся до ВС із заявою, за змістом якої просить переглянути ухвалу ВСС від 26.10.2015 з підстави, передбаченої п.2 ст.445 КПК (неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень). При цьому Особа 2 зазначає, що суд касаційної інстанції у наданих для порівняння судових рішеннях постановив ухвали про відкриття касаційного провадження для перегляду судових рішень, якими вирішувалося питання про застосування до засуджених акта амністії, а в його справі — ухвалив протилежне за змістом рішення.
На підтвердження підстави для перегляду засуджений Особа 2 додав до заяви копії ухвал ВСС від 28 та 9.04.2015 щодо осіб, яким місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання про застосування акта амністії, а апеляційний суд скасував ці рішення та звільнив засуджених від відбування покарання на підставі закону №1185-VII.
Так, суд касаційної інстанції ухвалою від 28.04.2015 скасував ухвалу апеляційного суду щодо Особи 2 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши, що рішення суду апеляційної інстанції про звільнення Особи 2 від відбування покарання на підставі акта амністії було передчасним і таким, що не відповідало вимогам КПК. А в іншій справі (ухвала від 9.04.2015) касаційний суд залишив без зміни ухвалу апеляційного суду, погодившись із наявністю підстав для застосування до засудженого акта амністії.
Крім того, заявник послався на копії ухвал ВСС від 2.04, 16.09 й 20.11.2014, від 5.02, 12.02, 20.05, 26.05, 30.06 та 21.07.2015, які стосувалися засуджених, щодо яких питання про застосування/незастосування акта амністії вирішувалося місцевими судами при ухваленні вироку або апеляційними та касаційними судами за наслідками перегляду судових рішень судів нижчих інстанцій.
Також до заяви долучено копії ухвал цього ж суду від 27.02 й 27.05.2015, постановлені судом касаційної інстанції під час підготовки провадження до касаційного розгляду за клопотаннями осіб про застосування закону №1185-VII, та копію ухвали від 27.01.2015, якою постанову місцевого суду про звільнення Особи 2 від кримінальної відповідальності на підставі акта амністії й закриття справи скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, доводи захисника Особи 1, який просив заяву задовольнити, пояснення прокурора про необхідність задоволення заяви, перевірила матеріали справи й касаційного провадження, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст.444 КПК Верховний Суд переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Справа, в якій вирішувалося питання про застосування амністії, за заявою засудженого Особи 2 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції допущена до провадження Суду в порядку, визначеному гл.33 КПК.
Суд зазначає, що вирішення цієї заяви полягає у зіставленні правових позицій (висновків) у оспорюваному та порівнюваних судових рішеннях щодо застосування однієї і тієї самої норми права та наданні відповіді на питання, чи виявляють вони неоднаковість правозастосування, враховуючи при цьому в комплексі вимоги стст.444 і 445 КПК, а також правові позиції практики Суду про перегляд рішень суду касаційної інстанції.
Суд нагадує, що в межах своїх специфічних повноважень перегляд рішення суду касаційної інстанції можливий, а втручання/невтручання в таке рішення є необхідним/непотрібним, коли є неоднаковість застосування однієї і тієї самої норми права у не менш ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження оспорювала (ставила під сумнів) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми. Про неоднакове застосування норми права свідчить неоднакове її розуміння касаційним судом у процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення різних за змістом судових рішень і спонукає в зв’язку з цим Суд висловити свою правову позицію щодо правильного її застосування.
У заяві засуджений Особа 2 посилається на неправильне тлумачення судом касаційної інстанції норми права при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження для перегляду судових рішень щодо застосування амністії, що зумовило ухвалення рішень, які мають різний зміст.
Суд дійшов висновку, що зіставлення правової позиції в рішенні касаційного суду, в якому ставиться під сумнів правильність застосування норми права, із правовою позицією в рішеннях, наданих для порівняння, прийнятих у кримінальних провадженнях, в яких вирішувалося питання про застосування амністії, свідчить про неоднаковість правозастосування, що дає підставу для визнання заяви прийнятною і розгляду її в аспекті положень п.2 ст.445 КПК.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у ст.424 КПК. Зі змісту цієї статті вбачається, що вона має лише одну норму, яка забороняє оскарження в касаційному порядку певного судового рішення, — її зафіксовано в частині четвертій цієї статті, згідно з якою не підлягають оскарженню в касаційному порядку ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу.
Повертаючись до розгляду справи, Суд зазначає, що у своїй практиці він вже висловлював правову позицію щодо питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії (постанова від 11.02.2016 в справі №5-331кс15). Вона зводилася до того, що положення ч.2 ст.424 КПК необхідно тлумачити цілісно і питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії, слід вирішувати, виходячи з положень Конституції, згідно з п.8 ч.3 ст.129 якої повнота касаційного перегляду обмежена лише випадками прямого, недвозначного виключення (заборони) на рівні закону. Оскільки нормативні акти, які регулюють порядок і процедуру застосування амністії, не визначають порядку оскарження ухвалених на їх підставі судових рішень, а КПК не встановлює заборони на оскарження в касаційному порядку рішень суду щодо амністії, висновки касаційного суду про те, що рішення суду щодо амністії не підлягає оскарженню в касаційному порядку, є такими, що суперечать нормам права, передбаченим кримінальним процесуальним законодавством.
Суд уважає, що ця практика також повинна застосовуватись і в даній справі.
В аспекті положень п.2 ст.445 КПК можуть бути прикладом неоднакового правозастосування надані для порівняння копії ухвал ВСС від 28 та 9.04.2015.
Інші ухвали суду касаційної інстанції, на які зроблено посилання на підтвердження неоднаковості у правозастосуванні, не можуть розглядатися в аспекті їх порівняння із оспорюваним судовим рішенням, оскільки вони стосуються кримінальних проваджень, відкритих у іншій правовій ситуації, коли питання про застосування амністії вирішувалося під час судового розгляду судом першої інстанції або перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку.
Як вбачається зі змісту порівнюваних судових рішень, суд касаційної інстанції у цих справах відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами на судові рішення, постановлені за наслідками розгляду клопотання про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі акта амністії, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права й ухвалив відповідні рішення.
Натомість в оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції, керуючись п.1 ч.2 ст.428 КПК, відмовив засудженому Особі 2 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу місцевого суду, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника Особи 3 про застосування до засудженого Особи 2 акта амністії, та ухвалу апеляційного суду про залишення цієї ухвали без зміни. Мотивуючи своє рішення, суд касаційної інстанції послався на ч.2 ст.424 й ч.5 ст.539 КПК та вказав, що судові рішення, з якими не погоджувався засуджений Особа 2, стосувалися питань, пов’язаних із виконанням вироку, а їх оскарження можливе лише в апеляційному, а не у касаційному порядку.
Отже, у порівнюваних судових рішеннях суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження та розглянув справу, перевіривши доводи касаційних скарг на судові рішення щодо амністії, тим самим висловив свою правову позицію стосовно прийнятності таких скарг, а в оспорюваному судовому рішенні у тій же правовій ситуації — відмовив у відкритті касаційного провадження.
Суд наголошує, що право на оскарження судових рішень та їх перегляд судом вищої інстанції є одним із засобів забезпечення правильності застосування закону, відновлення законних прав і свобод учасників судового провадження. Обмеження цього права можуть бути встановлені лише законом.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що в межах заявлених засудженим Особою 2 вимог наявні дані про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої п.1 ч.2 ст.428 КПК. А тому рішення суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження за
касаційною скаргою засудженого Особи 2 є неправильним і підлягає скасуванню.
Керуючись стст.453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву засудженого Особи 2 задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 26.10.2015 щодо Особи 2 скасувати, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.4 ст.445 КПК.
_03_03.png)
