Положеннями ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», учасником якої є і Україна, кожній людині гарантовано право на доступ до правосуддя.
Аналізуючи зміст такого права, можна виділити три основні напрямки, що мають забезпечуватись державою:
При цьому, якщо зі здійсненням перших двох напрямків зрозуміло, що вони є прерогативою Судової влади України, то реалізація третього напрямку відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» покладена на органи Державної виконавчої служби, що підпорядковані гілці Виконавчої влади України та у деяких випадках – на приватних виконавців.
Виникає така ситуація, коли, умовно, справу розглядає та ухвалює рішення суд, тобто суддя, який має спеціальний статус, розширені гарантії професійної діяльності та у тому числі недоторканість, спеціальний порядок, апеляційний чи касаційний, оскарження його рішень та дій, що не потребують безпосередньої участі судді, а виконання такого рішення, втілення його в життя та завершальна стадія виконаної судом кропіткої роботи доручається цивільній особі, виконавцю, що не має спеціального правового статусу чи розширених гарантій, а будь-яке оскарження його дій призводить до виникнення у такої особи додаткового навантаження та ускладнення самої процедури виконання рішення.
Для порівняння, на території Англії примусове виконання рішень судів покладено на Бейліфів, що є співробітниками судових установ, тобто виконання рішення суду забезпечується самим судом. Схожа система виконання рішень суду існує і у Словенії.
Натомість на території США з кінця ХVIII сторіччя діє Служба федеральних маршалів, що від початку належать до виконавчої гілки влади, однак є воєнізованим підрозділом. Крім того, маршали призначаються на посаду Президентом США та делегуються Сенатом, що підкреслює їх особливий статус. Крім іншого федеральні маршали наділені повноваженнями на застосування в ході виконання своєї діяльності заходів примусу та фізичного впливу.
Напроти, у Франції, Нідерландах та Люксембурзі існує принципово-інший підхід до виконання рішень. Таку функцію держави делеговано приватним особам, що здійснюють свою професійну діяльність на підставі ліцензій.
Наприкінці вересня 2017 року відсоток завершених виконавчих проваджень за рішеннями судів що були подані до примусового виконання в Україні склав 31%, що не можна вважати задовільним результатом та вказує на існування комплексу проблем, та необхідності дієвого реформування системи виконання рішень суду. Це можна реалізувати шляхом підвищення статусу державної виконавчої служби, як це здійснено у Англії чи США, або забезпеченням достатньої кількості приватних виконавців, що будуть здійснювати делеговані їм функції на належному рівні.
Для подолання сьогоденного відношення боржників до рішення суду слід переглянути питання про судовий нагляд за виконанням рішень судів, та посилити його, оскільки питання виконання рішення є у тому числі і питанням авторитету суду. Разом з тим, доопрацювання потребують і передбачені законом заходи відповідальності за ухилення від виконання рішень судів.
Нагадаємо, за невиконання законних вимог виконавця винні особи несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в сумі від 850 до 1700 грн. (стаття 188-13 КпАП), або кримінальну, із можливою санкцією у вигляді штрафу, обмеження волі, позбавлення волі, та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (стаття 382 КК України).
При цьому можливого перегляду у контексті виконання судових рішень потребує і сучасна доктрина невинуватості, що застосовується у адміністративному та кримінальному праві щодо боржника, який не виконує рішення суду. Так, довести, що боржник фактично має можливість виконувати рішення суду, однак свідомо ухиляється від такого фактично не можливо. Разом з тим законодавством, та рішенням суду, що є актом індивідуальної дії, на такого боржника покладено певні юридичні обов’язки, то ж хіба не логічнішим буде у випадку виникнення підозри щодо ухилення боржником від виконання рішення, зажадати саме від боржника належних пояснень та доказів того, що він, у цей час, дійсно позбавлений можливості виконати таке рішення?
Таким чином варто прийти до висновку про те, що сучасна система виконання рішень в Україні потребує суттєвих реформ, що вже розпочались. Сподіваємось на те, що розпочатий процес буде підтриманий суспільством, оскільки це є запорукою стабільного майбутнього нашої держави.
_03_03.png)
